суббота, 23 июня 2012 г.

Я Вас больше не люблю.
Ничего не случилось, - жизнь случилась. Я не думаю о Вас ни утром, просыпаясь, ни ночью, засыпая, ни на улице, ни под музыку, - никогда.
Если бы Вы полюбили другую женщину, я бы улыбнулась – с высокомерным умилением – и задумалась – с любопытством – о Вас и о ней.
Я – вышла из игры.
- Все, что я чувствую к Вам, - легкое волнение от голоса и то общее творческое волнение, как всегда в присутствии ума – партнера.
Ваше лицо мне по-прежнему нравится.
- Почему я Вас больше не люблю? Зная меня, Вы не ждете «не знаю».
Два года подряд я – мысленно – в душе своей – таскала Вас за собой по всем дорогам, залам, церквам, вагонам, я не расставалась с Вами ни на секунду, считала часы, ждала звонка, лежала, как мертвая, если звонка не было, - всё, как все – и все-таки не всё, как все.
Вижу Ваше смуглое лицо над стаканом кофе – в кофейном и табачном дыму – Вы были как бархат – я говорю о голосе – и как сталь – говорю о словах – я любовалась Вами, я Вас очень любила.
Одно сравнение – причудливое, но вернейшее: Вы были для меня тем барабанным боем, подымающим на ноги в полночь всех героических мальчишек города.
- Вы первый перестали любить меня. Если бы этого не случилось, я бы до сих пор Вас любила, ибо я люблю всегда до самой последней возможности.
Сначала Вы приходили в 4 ч., потом в 5 ч., потом в 6 ч., потом в восьмом, потом совсем перестали.
Дела? Да, - дело дней – жизнь.
- Вы не разлюбили меня (как отрезать), Вы просто перестали любить меня каждую минуту своей жизни, и я сделала то же, послушалась Вас, как всегда.
Вы первый забыли, кто я.
Марина Цветаева. Октябрь 1918 год.

вторник, 19 июня 2012 г.

в 5.37 так ще холодно світить сонечко, плутаючи своє проміння в гіллях хвої.
мені добре працюється у саду.
слоник стає добрим садівником

пятница, 15 июня 2012 г.

цікаво так зайти на старий ЖЖ і дивитись як ти думав рік потому. подивитись, як ти писав чим захоплювався. повертаються всі ті почуття, що переживав колись. це як із запахами чи улюбленою музикою. я впевнена, ви знаєте те почуття, так?
коли раптом чуєш ті ноти під які переживав на той момент такі болючі чи щасливі миті - все повертається. це така машина часу, це спосіб повернути того себе, який вже в тобі помер.
на жаль, навіть таке швидко витирається. з`являються дирки.
ти можеш робити кольорові латки, але чи потрібно?
нащо копити все те, що не забиреш із собою, коли тебе не стане?

хай, цей нальот майже досвіду залишиться на твоїй душі. і якщо вона ще комусь після тебе достанеться - нехай, в якусь зоряну ніч йому насниться те, що ти переживав.
і пережив-таки собою.

четверг, 14 июня 2012 г.

ми будемо точно розумніше наших батьків.
ми досягнемо кращого ніж вони. будемо пересуватись лише на власних авто, вечорами пити дороге вино і їсти французькі цукерки.
ми відпочиватимемо літом у криму, взимку на кіпрі, восени/весною вибирати країни які нам довподоби: швеція, бразилія, італія, англія, франція. чи може америка?
літаки, поїзда.
ніякої втоми, таке буденне, таке різне життя.
скрізь вдома світло і багато дерева, гарні меблі і велика ванна ( саме вона!).
працюють за тебе і на тебе.
я взагалі не працюю.
ми будемо точно розумніше наших батьків.

але я не хочу.
я хочу розчаруватись у тому житті, у наших юнацьких мріях.
я хочу через 10-20 років повністю витрачати на їжу зарплатню, щоб ні краплі не залишалось.
я хочу ходити пішки і їсти смажену картоплю по вечорам, у нашому малому раю.
я хочу так як і зараз сидячі у ванні відчувати тебе.
я хочу подорожувати з тобою автостопом і спати під відкритим небом на кемпінгах.
сидіти коло багаття і слухати як ти граєш.

ти так гарно граєш.

пятница, 8 июня 2012 г.

я неймовірно сумую за тобою. в мене здається ломить усі кістки і усі хрящики. моє нутро так тягне до тебе, що мені ледве вистачає сили його втримати.

скоріш скоріш скоріш!

буде новий день незабаром, і будеш ти. і я. і ми.

воскресенье, 3 июня 2012 г.

на подив, сон не забирає порожнечу. навіть, стає тільки гірше. звечора - це ще нічого, ти знаєш, що заснеш і мабуть тобі присниться щось добре і світле, тоді застрягне щось тепле у грудях, ан ні. зранку тільки головна біль і ніяких споминів про світлий сон, бо його не було. сьогодні оле-лукойле оминув тебе зі своєю кольоровою парасолькою.

я вже встигла забути, що то за відчуття, коли опухає все лице і ниє ниє десь під діафрагмою.
у людей коротка пам`ять.

я уявляю свою ще таку довгу дорогу майбутнього і розумію,яка я буду щаслива, коли вже буде кінець її. саме тоді я буду вільна!
дорога безлюдна і на неї пале жарке соонце, і під ногами камінці. і на мільйони миль нема жодної криниці.
моя фляга порожня і я в передчутті такого бажаного кінця. коли ж?

я не боєць, мені всеодно як буде.